Вогник у поетовому серці

Пісня «Вогник» - ліричний спогад про рідну хату, світло у її вікні,  батька й матір.

Пережите й пізнане в дитинстві було ніби постійно з поетом, а спекотні літа юнацтва й зрілості, забираючи в нього  енергію, помножувалися разом із тим на його дитячі враження, і творча сила поета зростала.

У поезії «Вогник» поет вкотре звертається до теми рідної оселі. Він сумує від того, що не завжди знаходять час сини відвідати батьків, лиш теплими спогадами зігрівається душа. І ще ледь вловиме почуття провини  - кличе вогник до рідної хати, але частіше зринає вона в пам’яті, аніж знаходять діти годинку, щоб переступити знайомий поріг!  Цим твором Малишко прагнув нагадати всім і кожному: він світить вічно, отой вогник, він є орієнтиром у круговерті життя, він обіцяє прихисток, тепло і ласку…  Лише частіше треба повертатися додому, частіше обіймати  матусю й тиснути батькову долоню.

А в другому «Вогнику» ліричний герой А. Малишка поспішає на дружній вогник, який так само необхідний, як і материнський, і, здається, ніби ці два вогники зливаються в один,   котрий символізує любов, вірність і високий духовний злет.

Другий «Вогник» присвячений Максимові Рильському, одному з найталановитіших українських письменників ХХ століття. Із чистого джерела дружби з цією людиною поет черпав свої душевні і творчі сили .

А. Малишко,  вважав поета «мудрецем – у слові, у піснях – учителем».

               "Стежина" – лебедина пісня А. Малишка

Поезія Андрія Малишка «Чому, сказати, й сам не знаю» живе в народі  також як пісня під назвою «Стежина» (Музика

П. Майбороди).  Усі сходяться на тому, що це – перлина української літератури, шедевр поета-патріота.

                             Історія написання твору

Догорало чисте багаття поетового життя. Фізичні сили покидали Малишка, а розум, поетична пристрасть палахкотіли вогнем слова. «Стежина» створена 8 лютого 1970 року – за 8 днів до кінчини поета. Це останній відомий твір Андрія Малишка, його лебедина пісня.

                                    Образ стежини

     У вірші змальований  персоніфікований образ стежини ораз, який несе на собі основне смислове навантаження у творі: про нього йдеться в кожній строфі.

                                        У кожного своя стежина

Стежина життя… Якою вона буде й де проляже? Чи десь на чужині, чи в ріднім краю? Одним одна… Єдина… Найдорожча… Поет не закликає кидатися в далекі світи у погоні за приморським щастям, щоб потім каятися, шкодувати, марити в снах і наяву за батьківським порогом і стежиною – тією, що в’юниться «між крутих соняхів» і веде на батьківщину…

У кожного своя стежина, кожний вибирає  сам, якою вона буде й де проляже.

                                            «Пісня про рушник»  

Вона найкраща з-поміж усіх Малишкових творів. Їй судилися  довгі роки життя. Поезія перекладена 35 мовами світу. Музику до неї написав композитор П. Майборода. Створена на міцній народній основі, із фольклору взято й сам вишиваний рушник.

Слід сказати й про символічне значення рушника для українців. Це оберег, із яким у нашого народу пов’язано все – від народження до кінця життя. А вишиті здебільшого червоними й чорними нитками візерунки означали переплетені в людському житті радісні й сумні моменти. А. Малишко вірив у те, що в буремні роки війни він вижив після тяжкого поранення тільки завдяки витому рушникові, з яким мати провела його на фронт.

Поезія Андрія Малишка актуальна й сьогодні. Це понад 40 книг, понад 100 пісень, до яких іноді й сам він писав музику.  А ще великий поет любив поливати сад,від порога й до воріт насівав чорнобривців, любив життя… Він і зараз живе у своїх задушевних поезіях і піснях, які стали справжніми мистецькими шедеврами.

Платон Майборода написав 30 пісень на слова А. Малишка («Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі…», «Ти, моя вірна любов», «Стежина», «Вчителько моя», «Пісня про рушник», «Гаї шумлять біля потоку», «Журавлі», «Білі каштани», «Колискова», «Пролягла доріженька» та ін.), Олександр Білаш – «Цвітуть осінні, тихі небеса…».

                Передчасне згасання
                      поетової зорі
17 лютого 1970 року перестало битися серце А. Малишка. Тому й сказав інший видатний український письменник Олесь Гончар: «Малишко – один з найяскравіших  наших українських поетів… він згорів дочасно, упав на півшляху, полишивши нам золоті розписи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень».
Але нам залишився заповіт Андрія Самойловича: «Щоб Україні була свобода».

                         Літературна спадщина поета

Збірки поезій:

а) «Батьківщина»;

б) «Прозорість»;

в) «Серце матері»;

г) «Дорога під яворами»;

д) «Полудень віку»;

е) «Серпень душі моєї»;

є) «Що записано мною».

                        Солов’їне серце України

Так називали А. Малишка за його невмирущі пісні. Чуттєві компоненти лірики поета – любов до матері, родини, України, народні пісні й думи. А. Малишко, створивши цикл «Україно моя», сказав: «У той тяжкий час, можливо, більш ніж будь-коли, ми зрозуміли, що наш народ вічний, що силі його немає краю, як не може бути кінця його мові, його пісням, його творчості».

                         Дорогами Другої світової війни

•       А. Малишко пішов добровольцем у армію.

•       Будучи кореспондентом,  тримав у руках не тільки олівець, а й зброю.

•       Писав про героїчний подвиг народу, про попелища на рідній землі, яку ворог не спромігся завоювати.

•       Звернення поета до кожного, хто був готовий пожертвувати власним життям задля Батьківщини, рідних людей ради миру на землі.

  Довгим і непростим виявився шлях Андрія Малишка до                              літературних вершин:

1. Не раз був битий батьком за таку «нікчемну справу», як писання віршів.

2. Життя в столиці, де прагнув дати раду своєму хистові.

3. Навчання в Київському інституті народної освіти.

4.Вчителювання на Житомирщині.

5. Спрага до слова.

Література перемогла!

                       Теплі й ніжні спогади поета

Той незабутній вогник отчого дому, де вперше почув я думу великого Кобзаря, материнська пісня, ласкава й сувора, - напоїли і вигодували мене, дали мені душевний гарт і радість на все життя.

(1912-1970)